Харьковская университетская философия (1804–1920) монография

Перший том роботи «Харківська університетська філософія (1804–1920)» Володимира Абашніка присвячений періоду від заснування Харківського університету 5 листопада 1804 р. до закриття кафедри філософії царським урядом у 1850 р. В центрі знаходяться викладання і публікації професорів цієї кафедри, а також інших кафедр Етико-політичного відділення, пізніше Філософського факультету. У Вступі вперше викладено питання запрошення Й. Г. Фіхте до Харківського університету у 1804 р., а також філософсько-правова позиція просвітника і засновника Харківського університету В. Н. Каразіна (1773–1842), яка була вироблена ним під впливом трактату «Замкнена торгова держава» (1800) Фіхте.

Перша глава присвячена засновникові Харківської університетської філософії І. Є. Шаду (1758–1834), випускникові Бамберзької гімназії, бувшому професору у монастирі Банц, екстраординарному професору Йєнського університету. Тут проаналізовані філософська позиція Шада, особливості його викладання і публікацій у Харкові у 1804–1816 рр., його загально-філософські впливи (в традиції Лейбніця, Канта, Фіхте, Шеллінга) в Україні, Росії, Грузії, Молдові й основні риси позицій представників «Харківської філософської школи І. Є. Шада».

У Другій главі представлено розвиток Харківської університетської філософії у 1817–1830 рр. Тут в центрі знаходиться позиція другого професора філософії А. І. Дудровича (1782–1830), прихильника натурфілософії Шеллінга. Також розглянуто погляди викладача логіки й психології І. Я. Золотарьова й історико-філософська позиція Захарія Савицького в його «моральному вченні» (1825).

Третя глава присвячена викладанню й публікаціям професора філософії Харківського університету Ф. Ф. Чанова (1783–1862), а також ад’юнкта кафедри І. І. Гренберга у 1831–1834 рр. Тут вперше проаналізовано їхні лекційні курси логіки, антропології, моральної філософії і психології, які вони читали в дусі Канта, Шада, Гегеля і його прихильника Г. Й. Гіллєбранда (1788–1871).

В Четвертій главі представлений аналіз філософської позиції професора М. М. Протопопова (1794–1857), зокрема його критика Гегеля. Також розглянуто аспекти творчості українського філософа Г. С. Сковороди (1722–1794) і німецької філософії у викладанні І. І. Срезнєвського. Наприкінці автор торкнувся позицій професорів Філософського факультету Харківського університету у 1834–1850 рр.