Як обчислювальний інтелект змінює правозастосовчу практику

Практика правозастосування в Україні явно свідчить, що рішення судових органів, нерідко діаметрально відрізняються одне від іншого за однією категорією спорів при суттєво схожих фактичних обставинах. Однією з об'єктивних причин цього є наявність зовнішніх факторів, які впливають на висновок судді. За таких умов, чи зможе обчислювальний інтелект допомогти покращити таку ситуацію? Чи зможе "штучний" тип мислення, з одного боку, незалежно від суб'єктивних факторів оцінювати судові рішення, зокрема, виявляти "аномальні" судові рішення по певній категорії справ, нетипову поведінку суду за стандартних умов тощо, а з другого, швидко обробляти великий масив різної інформації і готувати проект судового рішення, вивільняючи при цьому час судді? Відповідаючи на вказане запитання, будемо виходити з наступної загальної тези: "Право є регулятором потрібної поведінки суб'єктів через дозволи і заборони здійснення/не здійснення ними певних юридично значимих дій". Іншими словами, право закріплює певний алгоритм кроків суб'єктів суспільних відносин, дотримання або, навпаки, недотримання якого веде до визначених правових наслідків. Нерідко в даному контексті юристи говорять про певні моделі поведінки суб'єкта, врегульовані в конкретній нормі права.

З точки зору інформатики обчислювальне мислення - це потужний інструмент для рішення різноманітних задач, який лежить в основі програмування. Обчислювальне мислення включає в себе алгоритмічне мислення, декомпозицію, абстракцію, узагальнення, зіставлення зі зразком. Втім в нашому випадку інтерес представляє здатність обчислювального типу мислення розуміти саме людські особливості. З цієї точки зору, обчислювальне мислення можна охарактеризувати як конкретний набір людських навичок необхідних для рішення певних задач, в першу чергу це здатність мислити логічно та алгоритмічно, не випускаючи жодної деталі. Саме на використання таких навичок найчастіше програмують комп'ютери. Тут хтось може заперечити, що в житті багато вчинків, які вчиняються людьми алогічно, нераціонально і, які не піддаються будь-якому розумному поясненню. Натомість подібні гіпотези лише вимагають створювати більше комп'ютерних моделей поведінки суб'єктів та симулювати більшу кількість можливих сценаріїв для таких гіпотез.

Уявимо собі ситуацію, що ви як споживач придбали річ, в якій згодом виявилися недоліки і вам необхідно «придумати спосіб» заміни такої речі у продавця на річ належної якості або ж отримати від нього сплачені за річ кошти. Які дії ви маєте вчинити щоб вирішити вказану задачу? По-перше, розрахувати строк між датою покупки речі і датою виявлення недоліків, щоб визначити подальший напрямок руху (виявлення недоліків відбулося в межах гарантійного або негарантійного строку). По-друге, визначитися з природою виявлених недоліків (істотні недоліки або "звичайні" недоліки). По-третє, встановити особу, з вини якої виникли відповідні недоліки. І так далі. Кількість таких кроків визначатиметься з урахуванням інформації отриманою під час попереднього кроку.

Саме такий алгоритм розумової діяльності здійснює юрист, коли допомагає споживачу відновити його права у разі придбання останнім товару неналежної якості. Але найголовнішим в цьому є те, що всі основні варіанти дій учасників наведених відносин (споживач, продавець, виробник), закріплений в Законі України "Про захист прав споживачів" і нам потрібно лише записати такі варіанти: якщо у споживача гарантійний випадок, то це буде означати "А", негарантійний випадок - "В", гарантійний випадок і вина виробника - "С" і так далі. В подальшому, нам потрібно буде лише ввести в машину потрібні вхідні дані і отримати відповідне рішення.

Отже, серія кроків, якою мають пройти споживач (або його юрист) та суд (або продавець чи виробник) в заданому порядку, щоб досягнути визначеної цілі (в наведеному випадку замінити річ неналежної якості) можна назвати алгоритмом, і саме він лежить в основі алгоритмічного мислення. Цінність алгоритмів полягає в тому, що їм слідують, не маючи уявлення, що саме вони означають. В наведеному прикладі, рішення було б знайдене, навіть якщо споживач нічого і не розумів в юридичних хитросплетіннях спірних відносин. Все що потрібно робити споживачу - надавати відповіді на поставлені запитання (дотримуватися інструкцій). До цього варто додати, що слідування алгоритму забезпечує рішення для цілої групи задач, а не тільки для одного прикладу.

Слід визнати, що юрист також використовує алгоритмічне мислення для рішення багатьох юридичних казусів. Так, рухаючись крок за кроком після отримання від клієнта первісної та додаткової інформації, юрист створює в голові певні моделі ситуації, симулюючи певні сценарії на основі робочих гіпотез. Подібні обчислення робить і машина, запозичуючи при цьому елементи з інших типів мислення, наприклад, математичного та наукового. Але саме алгоритмічне мислення лежить в основі обчислювального мислення.

Можна припустити, що якщо існує юридична теорія, яка описує та пояснює ті чи інші юридичні явища, чи то виконання договору, прийняття спадщини, завдання шкоди тощо, то можна створити алгоритми, які будуть працювати подібним чином. Так, можна створити обчислювальну модель – програму, яка симулюватиме юридичні феномени, які нас цікавлять, і проводити певні "експерименти" на вказаній моделі. І якщо спеціалісти (юристи і програмісти) правильно розуміють явище, то програма буде вести себе як об'єкт моделювання. Якщо ж цього не відбудеться, значить або з теорією щось не так і її потрібно змінювати, або існують інші причини, які потрібно перевірити в реальному світі (пов'язані з судом, із конкретними обставинами тощо).

Вказану модель можна суттєво покращити, додавши до неї таку навичку обчислювального мислення як зіставлення зі зразком. Юристам відомо, що нерідко задачі, по суті, повторюють те, що вони бачили, застосовували в іншій правовій ситуації. Якщо в них вже є рішення для певної проблеми, то є сенс використовувати його повторно. Це стосується і рішень суддів, які відбиваються в судових актах по певних групах проблем (категоріям справ, спорів тощо).

Зіставлення зі зразком - навичка, яка дозволяє зрозуміти, що нова правова ситуація по суті повторює вже відому, і побачити, що можна використовувати старе рішення (існуючий судовий акт, правову позицію і т.д.).

Алгоритми забезпечують такого роду загальне рішення. Отже, якщо можна побачити, що є рішення (правова позиція, сформована судова практика тощо), яке підходить для безлічі однорідних задач, то можна зробити опис алгоритму з самого початку і почати його використовувати за необхідності. Це називається узагальненням алгоритму і є потужним методом обчислювального інтелекту.

Досить поширеним явищем в судовій практиці є надання сторонами відомостей або документів, які не входять в предмет спору по конкретній справі, не відносяться до предмету доказування та взагалі не кореспондуються з обраним позивачем способом захисту. Водночас, суд має надати оцінку таким обставинам та документам, витративши для цього свій час, а нерідко, зобов'язуючи другу сторону надати відповідні пояснення чи заперечення з цього приводу. Все це нагадує своєрідний сніжний ком, коли з одного єдиного ключового факту, суд або ж самі сторони, роблять великий ком обставин, якому всі разом намагаються надати певної форми з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ускладнити, щоб помилитися.

Допомогти в подібних ситуаціях зможе абстрагування як ще один елемент обчислювального мислення, що має на меті сховати або проігнорувати певні деталі ситуації, яка аналізується. Інакше кажучи, під час пошуку рішення машина проігнорує ті деталі справи (обставини, факти, документи), які, наприклад, не охоплюються предметом спору або не відбивають обраний позивачем спосіб захисту, або не передбачені відповідною нормою матеріального права, на яку посилається позивач. Абстрагування досить часто використовується в обчислювальних процесах, щоб спростити їх роботу разом декомпозицією (розкладання ситуації або задачі на частини). 

Слід визнати, що графи доцільно застосовуватися для рішення задач, в яких відсутні перемінні. Велика кількість змінних складових ситуації приводить до суттєвого збільшення кількості можливих варіантів дій. Водночас варто зазначити, що в судовій практиці є велика кількість спорів, для вирішення який вже графи (без штучного інтелекту) можуть бути ефективним інструментом для пошуку рішень.

Факт залишається фактом: кожен рік в світі збільшується кількість і покращується якість різних систем та сервісів, які мають на меті полегшити рутину багатьох процесів адвокатів і суддів при вирішені різноманітних задач. Системи ускладнюються та стають більш "розумними". Тому, знання юристами загальних принципів побудови архітектури таких систем, правил роботи з ними, відкриють правникам великі можливості в застосуванні права.

Олег Смотров

кандидат юридичних наук

доцент кафедри цивільно-правових дисциплін та правового забезпечення підприємницької діяльності